На одному із Печерських пагорбів Києва, неподалеку від бульвару Лесі Українки, є своєрідне мистецьке містечко, де працюють скульптори. Вони творять свої таємничені дійства у литві і граніті, гіпсі та глині.
Олексій Владимиров з юності обрав мармур. Сьогодні у своїй двоповерховій будівлі, що урочисто називається арт-майстернею, а за фактом це справжній музей, царює унікальний майстер. Він йшов до слави важко і впевнено, поступово опановував прадавнє мистецтво каменяра-художника, і зовсім не думав про цю саму славу.
Народився майбутній скульптор в українській Кубані, у селищі, де ніщо не говорило про таку професію, як скульптор. Хіба що щира природа діяла на підсвідомість дитини, навіювала протообрази, що символізували персоніфікації річок, лісів, планет та стихій.
Як раз, Олексій Владимиров є наочним прикладом того, що феномен творчого потенціалу закладається в людину самою природою того місця, де вона народилась. Насправді, якщо простежити творчий шлях митця, можна побачити трансформацію образів, які він створював, починаючи із навчання у Національній Академії Мистецтв (тоді це був Художній інститут).
Але, навіть в учнівських роботах, що за метою мали бути реалістичними, Олексій Владимиров підспудно шукав присутність надфізичних явищ, непізнаних світів, що закладені у самій природі людини.
В якійсь мірі герой нашої оповіді є перфекціоніст – він намагається (і знаходить) лінію досконалості задуму і форми. Не випадково тепер його фаворитом стає мармур, а домінуючою темою – краса жіночого тіла, коли земна жінка набуває статусу божества.
Проглядаючи численні публікації про Владимирова, проглядаючи його каталоги, якийсь час тому, відвідуючи його персональні виставки та Скульптурні Салони, що проходили в Українському домі, ми видрізняємо його твори саме по неповторному стилю і абсолютної досконалості обробки його мармурових скульптур.
Владимиров набув майстерності шлифовки мармуру, яка може зрівнятись, хіба що із експонатами кращих античних залів музеїв світу.
Пластика його пантеону лунарних жінок-божеств сягає відлуння японських нецке та прадавніх розписів печерного мистецтва. Лінії намальованих доісторичним художником-жерцем диких бізонів та ведмедів перегукуються із пластичними рішеннями у матеріалі самого Олексія Владимирова. Ритмо-пластика таких творів Олексія Владимирова влучно співпадає із пластичністю давніх чаклунських пагорбів Києва. Складається враження, що скульптор ілюструє своїми творами невидимий оку непосвідченого величний фоліант.
Є в колекції творів автора цілий пласт скульптурних персонажів – героїв давньогрецької міфології. Зрозуміло, що без заглибленого занурення у матеріал неможливо створити такі переконливі образи. Так логіка міфу задіяна автором як вічний ключ, яким відчиняються потаємні смисли минулого, теперішнього та майбутнього.
Прихільникам скульптора здалось несподіваним художнє втілення образу дніпровської чайки, яка височіє, майже, посеред річки на гранітній глибі-постаменті. Техніка «зажгутованої проволоки, що окреслює основу фігури чи предмета, відома ще з часів «Кабінету» Джакометті та його послідовників. Але Владимиров створює свою неповторну чайку, з драматизмом, глибинним смислом і гармонією самого силуету птаха. Це, певно, і є Київ Олексія Владимирова, як він його відчуває.
Філософи кажуть, що зараз ми живемо в особливі часи, коли через страждання Земля увійде у кращі для неї і нас, її дітей, енергії. Водночас перед нами розгортається неможлива драма, жорстока боротьба добра зі злом. За цей час було створено багато полотен і скульптур, пісень і віршів.
Придивимось до теперішнього звучання «Портрета матері» майстра, виконаного у граніті, за всіма канонами реалістичної скульптури. Перед нами предстає земна літня жінка, у хустині, із складеними на колінах натруженими руками, сильними і спокійними. Вона чекає сина. І щось підказує, що цей образ і є найважливішим елементом божественного пантеону сучасності.
Мандруючи світом як митець, беручи участь у престижних українських та світових пленерах, Олексій Владимиров розширює обрії свого світосприйняття, вбирає сакральні образи місць і країн, і неодмінно, деталь за деталлю, включає нові сегменти у пластику своїх скульптур. Домінантою у творах сьогоднішнього майстра – впевненого, сповненого творчих енергій, стає ідея синкретичного сприйняття світу.
Олексій Владимиров не перестає удосконалювати свою майстерність скульптора. Досконалість в обробці матеріалу постійно набуває у нього характеристик кращих зразків світового мистецтва.
Каррарський мармур набуває під рукою майстра характеристик японської чи німецької порцеляни – це ефект прозорості і невагомості. А потужний граніт набуває ефекту якості деревини у своїй сріблясто-сірій переливчастості, що і є чистою алхімією творчості майстра.
Загальновідомо, що правильне освітлення відіграє найважливішу роль у презентуванні скульптурного твору. Гра світла і тіні, що лягає на обриси фігури, спроможна розкрити всю внутрішню динаміку образа і розтягнути її у часі.
Споглядаючи персонажі Олексія Владимирова, ми відчуваємо потенціал руху, коли здається, що, скажімо, його Зевс у вигляді бика ось-ось поверне голову, місячна богиня витягнеться у молочному русі, а містичний гранітний птах ось-ось полетить.
. . . .
Sculptural mysticism of Oleksiy Vladimirov
On one of Pechersk Hills of Kyiv (Ukraine’s capital), not far from Lesya Ukrainka Boulevard, there is a kind of artistic town where sculptors work. They create their mysterious actions in cast and granite, plaster and clay.
Oleksiy Vladimirov chose marble from his youth. Today, a unique master reigns in his two-storey building, solemnly called an art workshop, but in fact it is a real museum. He went to fame hard and confidently, gradually mastered the ancient art of the stonemason-artist, and did not think about this same glory at all.
The future sculptor was born in the Ukrainian Kuban, in a village where nothing spoke of such profession as sculptor. Unless the sincere nature acted on the child’s subconscious, suggested archetypes that symbolized the personification of rivers, forests, planets and elements.
Oleksiy Vladimirov is a vivid example of the fact that the phenomenon of creative potential is laid in a person by the very nature of the place where he was born. In fact, if to trace the artist’s creative path, it can be seen the transformation of the images he created, starting with his studies at the Kyivan National Academy of Arts (then it was the Art Institute).
But, even in his student works, which were intended to be realistic, Oleksiy Vladimirov secretly searched for the presence of superphysical phenomena, unknown worlds embedded in the very nature of man.
To some extent, the hero of our story is a perfectionist – he tries (and finds) the line of perfection of design and form. It is no coincidence that marble is now his favourite, and the dominant theme is the female body’s beauty, when an earthly woman acquires the status of a deity.
Looking through numerous publications about Vladimirov, looking through his catalogues, some time ago, visiting his personal exhibitions and Sculpture Salons held in the Ukrainian House, we distinguish his works precisely by the unique style and absolute perfection of the processing of his marble sculptures.
Vladimirov acquired the skill of polishing marble, which can be compared, if only with the exhibits of the best antique halls of museums in the world.
The plasticity of his pantheon of lunar female deities echoes the Japanese Netske and ancient cave paintings. The lines of wild bison and bears drawn by the prehistoric artist-priest echo the plastic solutions in the material of Oleksiy Vladimirov himself. The rhythm plasticity of such works by Vladimirov aptly coincides with the plasticity of the ancient sorcerous hills of Kyiv. One gets the impression that the sculptor illustrates with his works a majestic tome invisible to the eye of the uninitiated.
The collection of the author’s works includes a whole layer of sculptural characters – heroes of ancient Greek mythology. It is clear that without deep immersion in the material it is impossible to create such convincing images. Thus, the logic of the myth is used by the author as an eternal key that unlocks the secret meanings of the past, present and future.
Fans of the sculptor found the artistic embodiment of the image of the Dnipro Seagull, which rises almost in the middle of the river on a granite plinth, to be unexpected. The technique of ‘braided wire delineating the basis of a figure or object’ has been known since the time of Giacometti’s “Cabinet” and his followers. But Vladimirov creates his unique seagull, with drama, deep meaning and harmony of the very silhouette of the bird. This is probably Oleksiy Vladimirov’s Kyiv, as he feels it.
Philosophers say that now we live in special times, when through suffering the Earth will enter into better energies for it and for us, its children. At the same time, an impossible drama unfolds before us, a brutal struggle between good and evil. During this time, many paintings and sculptures, songs and poems were created.
Let’s take a closer look at the current sounding of the master’s “Portrait of Mother”, made in granite, according to all the canons of realistic sculpture. Before us appears an earthly elderly woman, in a shawl, with tired hands folded on her knees, strong and calm. She is expecting a son. And something suggests that this image is the most important element of the modern divine pantheon.
Traveling the world as an artist, taking part in prestigious Ukrainian and world plein airs, Oleksiy Vladimirov expands the horizons of his worldview, absorbs sacred images of places and countries, and certainly, detail by detail, includes new segments in the plasticity of his sculptures. The idea of a syncretic perception of the world becomes dominant in the works of today’s master, who is confident and full of creative energies.
Oleksiy Vladimirov never stops improving his skills as a sculptor. Perfection in the processing of the material constantly acquires the characteristics of the best examples of world art.
Carrara marble acquires the characteristics of Japanese or German porcelain under the hands of a master – this is the effect of transparency and weightlessness. And the powerful granite acquires the effect of the quality of wood in its silver-gray iridescence, which is the pure alchemy of the master’s creativity.
It is well known that the right lighting plays the most important role in the presentation of a sculptural work. The play of light and shadow, which lies on the contours of the figure, is able to reveal the entire internal dynamics of the image and stretch it in time.
Contemplating the characters of Oleksiy Vladimirov, we feel the potential of movement when it seems that, this could be said, his Zeus in the form of a bull is about to turn his head, the moon goddess stretches out in a milky motion, and a mystical granite bird is about to fly.