Ми відкриваємо сторінку сьогодення мистецького життя України оповіддю про художника Юрія Базавлука
Наукові статті, дослідження, нариси про сучасне мистецтво в цілому ніяк не обминуть рубікон історичної події, що стала драмою століть – це загарбницька війна рашизму проти України… І оповідь про людину, яка стала художником, пробудивши своє історичне, родове коріння.
Почнемо із дивовижних сплетінь, синхронізмів та закономірностей життя пращурів Юрія Базавлука.
За часів, коли Запорізька Січ була розформована ніщивним указом Софії Фредеріки Анхальд Сербської, козацьким старшинам були дані наділи землі. Так запоріжці Бурлюк, Базавлук, Кричевський стали володарями земельних наділів у місті Лебидин. Через століття нащадки козаків-воїнів увійшли в історію світового мистецтва як художники-новатори, першопроходці у світах нового художнього світовідчуття і світовідтворення.
Щодо побуту і традиційного вбрання козаків, їх норовливого, незалежного від природи характеру та норову написано багато, проте мало відкрито, адже правдива історія винищувалась – літописи, листування, сакральні предмети вилучались, а часто й знищувались.
Пам’ять роду, через століття повернула великих майстрів пензля до першоджерел і дала повштовх такому унікальному спрямуванню як український авангард у його народних першоджерелах через Бойчука, Кричевського та іншіх.
Народився Юрій Базавлук у Харкові, дитинство і юнацькі роки пройшли у Путивлі. Є такі міста, що дихають прадавніми часами. Доля привела батьків майбутнього художника до цього міста через розподілення після закінчення харківського вищого учбового закладу. Харківські освітяни ще пам’ятали будинок “Слово” і його, на ті часи, уже багатьох знищених мешканців – Леся Курбаса, Семенка, Остапа Вишню, Майка Йогансена, Володимира Сосюру…
Батько Юрія, художник, дід-освітянин, який брав безпосередню участь у формуванні колекції художніх творів Сумського музею. Перше враження від живопису Юрій відчув як неймовірне – на його очах батько, змішуючи фарби на палітрі, переносив їх на полотно, і на цьому звичайному полотні оживали дерева, небо, живі образи, що бачив їх хлопець у буденному житті. Але під рукою художника буденність трансформувалась на величне свято чаклунства. Відтоді аромати пініну і лляної олії, що панують у майстерні живописця, стають для Юрія тим, що перед віщує стан натхнення і творчої роботи. І природа. Вона стає для майбутнього художника вчителем і вікном у Всесвіт.
Юрій Базавлук накопичує враження першовідкривача від усього, чим би не займався, – будь то ранкове рибальство на світанку, професійне заняття бізнесом, багаторічне занурення у світ дзюдо (у секції київського стадіону “Динамо”), знайомство з людьми, які стануть для Юрія взірцем на все життя (Тетяна Миколаївна Голіємбієвська).
Були у житті чоловіка книги, що підштовхнули його розмірене життя, дали той ступінь свободи, який припустив можливість подібно герою “Місяця і гроша”, присвятити себе служінню живопису.
Існує не так багато шляхів до “створення художника у світі” – це поступальне невпинне навчання від студії до художньої школи, від школи до академічної освіти. Є інший, більш складний, непередбачуваний, коли спрацьовує фактор ікс, а точніше, божественне провидіння, – це шлях багатьох авторів Паризької школи, деяких всесвітньо визнаних музикантів.
Коли необхідність, життєва потреба писати картини приходить у зрілому віці. Такі митці як Огюст Роден, Вінсент Ван Гог, накопичуючи емоційний, чуттєвий, естетичний досвід, вибудовуючи свою майстерність поступово, крок за кроком, приходили до певної «точки кипіння», і тоді потужний потік незвичайних оригінальних, подекуди геніальних картин виходили у світ.
У Юрія Базавлука саме пробудження гену свободи, вивільнення від усього, що стискає душу і не дає дихати на повні груди, ген козацької вольниці, історична пам’ять, що несе у собі напрацьовані, намолені дійства – заняття просвітництвом, козацьке військове служіння Батьківщині, навіть чоботарство (що наряду із ковальською справою вважалось одним із прадавніх сакральних занять із прадавніх часів).
Те, чим займались його пращури в історичну добу становлення України, знакові прадавні міста нашої країни, які проявили своє історичне звучання для художника, саме через життєвий шлях його батьків, дідів та прадідів.
У розквіті юності Юрій Базавлук оселяється у Києві. Бесарабка, схили Печерська, парки і могутній Дніпро з його пляжними і парковими зонами, театри, особливо театр опери і балету, стають для Юрія тим, що дає творчу наснагу і натхнення.
Проте, як і у більшості часів, тоді Київ і Україна, мали, так би мовити дві історії, дві картини буття, два русла культури. Зовні Київ 1960-1980-х років займав друге місце в Європі за кількістю зелених насаджень, паркових зон. Покоління, яке представляє Юрій Базавлук мало можливості і умови для свого індивідуального розвитку, заробітна плата населення була стабільною. Всередині була інша реальність: в країні процвітала “культура доносів” – незгодних із існуючим порядком у країні переслідувало КДБ. Офіційне мистецтво мало служити системі, а не людині. Майже у кожному науково-дослідницькому інституті неодмінно зустрічались люди, здебільшого молодь, які читали антирадянську літературу, у вищих навчальних закладах з’являлись нелегальні гуртки інтелектуалів, яких не влаштовувало служіння антидуховній системі, що обезцінювала особистість, природнє тяжіння до пізнання власної історії і культури оголошувалося злочинною дисидентською діяльністю.
Спираючись на відому йому історію власного роду, Юрій Базавлук обрав чесне служіння мистецтву. Після багатьох років праці у бізнесі, він замислюється над необхідністю повністю присвятити себе творчості, живопису.
Щодо вчителів у світі мистецького життя, майстерності, людей, які вплинули на становлення художника, їх було небагато. Приклад батька дав перші уроки служіння мистецтву і віру у те, що мистецтво спроможне змінити людину на краще. Працюючи на Путивлівському заводі художником-дизайнером промислової галузі, на замовлення керівництва заводу, писав великі, на заводську стіну, копії відомих живописних полотен, як вважалось, для оптимізації стимулювання робочого процесу працівників заводу. Через, майже півстоліття такі методи будуть називати програмою естетичного виховання робочого класу. І все це сторінки живої історії, яку проживала сім’я майбутнього живописця Юрія Базавлука.
У 1970-ті роки київський тоді Жовтневий палац славився своєю студією живопису, де навчався Юрій під керівництвом народного художника України Василя Забашти. Багато знаних живописців у юнацькі роки відвідували студію, яка стала не тільки школою майстерності, а давала перші навички до життя професійного художника. Викладачі студії запам’яталась Юрію на все життя не тільки як людина його юності, а і як прекрасний проникливий вчитель. Як вважають люди покоління Юрія, що жили у столиці України у ті часи, Київ 1970-1980-х років був фантануючим культурними, мистецькими подіями містом.
Район Бессарабки, де жила тепер сім’я Базавлуків, по сусідству із майбутнім прем’єр-міністром Ізраїлю Голдою Меїр, розташований неподалік від республіканського стадіону «Динамо», куди ходив займатись дзюдо герой нашої оповіді. І знову доля, провидіння проводить Юрія Базавлука все ближче до таємної мрії стати професійним художником – у спортзалі він зустрічає свого однолітка Альберта Джаббарова, який ввів Юрія у свій світ живопису, ділився художніми доробками, які одержував у художній школі ім. Т.Г. Шевченка. А згодом став одним із найулюбленіших учнів Тетяни Миколаївна Голіємбієвської, знакової художниці не тільки для України.
Вроджене відчуття естетики, тяжіння до медитативної літератури, з її розміреним ритмом оповіді, пристрасна любов до тих проявів мистецтва, які ілюструють часи історичних, знакових подій нашої країни. І нехай на сцені оперного театру картинки із козацького життя виглядають як і має виглядати театральне дійство – трохи спрощена святкова, чарівна, глибоко національна музика Гулака-Артимовського, заворожила Юрія, причарувала, дала дивовижну ілюзію повернення у ті часи козацької доби, коли він хотів сам жити, стояти у витоків часів знакових для нашої України, вдихати повітря вольниці, вільного козацького духу. “Запорожець за Дунаєм” стає знаковою оперою для художника.
Чим більше картин Юрій створює, тим більше творчої енергії і наснаги отримує. Він живе за кодексом щирості творчої віддачі глядачеві, не обмежуючи себе ошатними виставковими залами для експонування картин. Формат публічної бібліотеки розглядається автором як демократична, доступна і актуальна локація.
Так назавжди у біографії всіх нас, кого торкнулась нелюдська, демонічна підприємницька війна сьогоднішньої росії проти України, ця подія залишиться у нашій біографії, проявиться у творах музикантів, майстрів слова, художників.
Спираючись на фундамент паризької живописної школи, традиції та новаторства таких авторів як Осьмеркін (народився в Україні), представників мистецтва сценографії перших десятиліть 20 століття, залучаючи до своєї творчості елементи італійського маньєризму епохи Ренесансу, Юрій Базавлук створює картини анатомічного смислового звучання, коли міський пейзаж, види природи, при тривалому вдивлянні, починають інтенсивно насичувати кольором, набуваючи певного об’єму. Частково такий ефект виникає завдяки поєднанню відкритих яскравих кольорів із контурними чорними окремленими об’єктами, що їх відтворює художник. Мистецтво споглядання, як медитативна духовна практика, переноситься автором безпосередньо на полотно. І тоді, як було означень вище, картина набуває заглиблених смислових аспектів.
Свій “банк образів”, “сховище вражень” Юрій Базавлук тримає і зберігає у своїй пам’яті. Він може десятиліття зберігати якийсь певний образ у пам’яті і раптово, наче зліт блискавки актуалізувати його на полотні. Тоді такий пейзаж набуває дещо фантастичного змісту, адже він проходить досвід очікування у часі, поки з’явиться на світ.
У кожної людини в житті неодмінно виникає образ, подія, історія, яка може стати камертоном, відліком системи цінностей, в якійсь мірі.
Для режисера Олександра Довженка таким став яблуневий сад під час літа, коли іде злива, як символ нестримної волі, творчого пориву, свободи. Микола Васильович Гоголь, вперше побачивши театральну виставу (здається це був домашній театр), проникливо відчув існування тієї системи соціальних ігор, що роблять людину залежною, невільною. І таку людську драму Гоголь “одягнув” у одяг сатиричної, іронічної форми оповіді. Фернан Леже, одного разу вдивляючись в обриси урбаністичних споруд міста, закріпив це враження, створивши згодом свій неповторний стиль.
У Юрія Базавлука таким вражаючим знаковим дійством стала Вербна неділя, яку він спостерігав у юності, коли християнські свята, як і сама церква були під забороною. Цей красивий втаємничений ритуал із запаленими свічками, що несли їх вночі до церкви, здебільшого літні жінки, вразив уяву майбутнього художника. І аромати ночі, сповненої запахом вербних гілок що цвітуть, запам’ятались пану Юрію на все життя. А його знакова картина “Вербна неділя” буде брати участь ще не в одній виставці.
Використовуючи силу природнього освітлення, художник створює дуже дійові ефекти, щоб передати драматизм коловороту і житті людини на цій землі (метафорика: людський цикл як цикл Сонця – народження, зенітом, закат).
Живописні твори Юрія Базавлука різнить поєднання пристрасного руху пензля на полотні у поєднанні з вивериністю композиційного ритму. Автор синтезує методи і прийоми французької школи з кращими традиціями школи українського живопису.
Починаючи з 2024, драматичного для України року, живописець Юрій Базавлук зорганізував близько 30 персональних виставок. В кожній його картині зримо присутня велика любов людини до своєї землі. У кожній роботі ми можемо не просто побачити, а й прочитати свою історію.
Пейзажі Базавлука у підтексті закликають глядача берегти і захищати безцінний дар, нашу Україну. У його пейзажах просвітлюється потужна сила людини, яка усвідомлює життєво важливу необхідність – займатись живописом і тільки живописом. Така пристрасть до роботи пояснюється, можливо, тим, що на відміну від більшості живописців, Юрій Базавлук долучається до професійного живопису у зрілому віці. Так батьки з особливим почуттям, увагою відносяться до «пізньої» дитини. І енергія любові тут звучить у особливому діапазоні.
Наталія, Бондаренко, мистецтвознавець, Київ