Єврейська громада увесь час відігравала невід’ємну та впливову роль у розвитку фотографії та фотомистецтва, сприяючи еволюції технічних і художніх її аспектів. Багато євреїв досягли значних успіхів у фотографії, їхню участь можна зрозуміти через кілька ключових етапів: піонери у винаході та розвитку фотографії, вплив єврейських фотографів на фотожурналістику, піднесення художньої фотографії та внесок єврейських діячів у розвиток фотомистецтва.
Середина 19 – початок 20 ст.
У цей період видатні єврейські фотографи відіграли значну роль у розвитку фотографії, зокрема в портреті, фотожурналістиці та художньому використанні медіа. Фотографи документували історичні події, одночасно формуючи візуальну культуру.
Серед фотографів-євреїв 19 ст. став широко відомий американський живописець Шломо Нуньєс Карвальо (1815-1897), який супроводжував як художник-фотограф експедицію Джона Чарльза Фремона на Далекий Схід.
Фелікс Надар (1820-1910) був французом єврейського походження, одним із піонерів фотографії, особливо відомим своїми портретами видатних діячів 19 ст., зокрема художників, політиків та інтелектуалів. Його творчість мала значний вплив на портрет і на техніку фотографії. Надар також був першим прихильником аерофотозйомки, який зробив першу фотографію Парижа з повітряної кулі.
У жанрі документальної єврейської фотографії велике значення мають етнографічні експедиції Семена Ан-ського, якого як фотограф супроводжував Соломон Юдовін (1892-1954), чиї фотографії зобразили життя містечок і предмети матеріальної єврейської культури.
Герман Вільгельм Фогель (1834-1898) був німецько-єврейським хіміком і одним із піонерів фотографічних технологій. Він зробив вирішальний прогрес у галузі фотосенсибілізації, яка передбачала розробку фотоматеріалів і процесів. У 1873 р. Фогель виявив, як розширити спектр фотоемульсії, ввівши барвники, що дозволило розвинути кольорову фотографію.
Джейкоб Рііс (1849-1914), американець єврейського походження (родом з Данії), був фотожурналістом-новатором. Він став відомий своїми роботами, яки документували суворі умови життя міської бідноти Нью-Йорку наприкінці 19 ст. Рііс був першим прихильником соціальних реформ і використовував свою фотографію для просування змін у державній політиці. Його книга фотографій «Як живе друга половина» (1890) звернула суспільну увагу на бідні квартали міста.
Альфред Стігліц (1864-1946) зробив фотографію мистецтвом. Його вуличні фотографії широко відомі через його авангардистський підхід. Стігліцу належали кілька арт-галерей у Нью-Йорку, де він представляв американській публіці європейських художників-авангардистів. Разом із Фредом Холландом Деєм Стігліц заснував «Фото Сецесію», перший фото-художній рух, що ставив своїм головним завданням показати фотографію не лише як об’єкт на зображенні, а й роботу фотографа. Стігліц популяризував художню фотографію у створених ним журналах “Камера Ноутс” та “Камера Уорк”. У 1896 р. він створив об’єднання фотографів – «Клуб камери Нью-Йорка». Він заклав основи портретної, ландшафтної, урбаністичної та документальної фотографії.
Андреас Файнінґер (1906-1999) – американець єврейського походження (родом з Німеччини), фотограф і фотожурналіст, відомий своїми архітектурними та міськими фотографіями. Особливо своїми вражаючими зображеннями Нью-Йорка та роботою для журналу «Лайф». Файнінґер зіграв важливу роль у внесенні модерністської естетики у фотографію.
Адольф де Мейєр (1868-1946), француз єврейського походження, був одним із перших, хто підняв фотографію до статусу образотворчого мистецтва. Він був відомий своєю портретною фотографією, особливо аристократії та знаменитостей, і був пов’язаний з пікторіалізмом, рухом, який прагнув зробити фотографію більш художньою.
Мануель Альварадо (1902-1989) був американцем єврейського походження, який зробив значний внесок у рекламну та портретну фотографію початку 20 ст. Він працював з відомими кінокомпаніями для просування іміджу Голлівуду.
1920-ті – 1930-ті роки
У цей період відбулося різке піднесення фотографії в новій модерністській стилістиці, в т.ч. завдяки появі масових ілюстрованих журналів, де втілювалися художні та документально-реалістичні фотографії. Фотожурналістика стала однією з головних форм візуальної інформації.
Еріх Саломон (1886-1944) – берлінський юрист, одним із перших почав працювати з малоформатними камерами (наприклад «Ерманокс», 1923 р.). Це відкривало нові можливості для репортажної фотографії, дозволяючи робити миттєві знімки. Саломон знимав серії репортажів, що увійшли в історію фотожурналістики. Він почав застосовувати метод прихованої камери, через що його називали «королем розсекреченості», чим запровадив принцип скандальної сенсації у фоторепортажі.
Альфред Ейзенштадт (1898-1995) – класик фотожурналістики, який змінив уявлення того часу про хорошу фотографію як про приємну, ідеалізовану. Він також відомий своїми численними талановитими знімками, на яких світові лідери позують у неформальній обстановці, а звичайні перехожі розкривають свої характери у звичному середовищі. Він автор знаменитого знімку «Поцілунок на Таймс-Сквер». Ейзенштадт дуже ризикував під час прес-конференції Йозефа Ґеббельса, коли нацистський міністр дізнався, що його знімає єврей.
Береніс Ебботт (1898-1991) працювала в стилі авангарду, і її знімки стали важливою частиною сучасної фотографії. Роботи Ебботт включали драматичні чорно-білі міські пейзажі Нью-Йорка, які фіксували швидкі зміни в американському міському середовищі протягом 1930-х років. Її серія «Зміна Нью-Йорка» стала віхою в документальній фотографії, зафіксувавши трансформацію міста під час Великої депресії.
Лізетт Модел (1901-1983) – американська фотомайстриня єврейського походження (родом з Австрії). Її фотографічний стиль характеризувався використанням висококонтрастних чорно-білих знімків та прагненням передати суворість та енергію міського життя. Фото Модел відрізнялися почуттям співпереживання та близькості до своїх об’єктів та цінуються за їхню емоційну насиченість та відображення складності людського досвіду.
Артур (Ушер) Фелліг (також відомий як Вігі; 1899-1968) був українсько-американським фотографом, який прославився своїми різкими, необробленими та часто сенсаційними фотографіями місць злочинів, аварій та міського життя Нью-Йорка. Його роботи визначалися миттєвістю та непохитним зображенням реальності, часто знятим із відчуттям терміновості, яке передавало драматизм моменту. Він привніс у фотографію унікальне відчуття фатальності, що стало синонімом бульварної преси. Його здатність фіксувати моменти насильства та людських страждань у спосіб, який був сирим і непохитним, принесла йому велике визнання.
Пол Стренд (Натаніель Пол Странскі; 1890-1976) був американським фотографом, піонером модернізму у фотографії. Його різкі, чіткі зображення архітектури, людських форм і природних ландшафтів зосереджені на формальних якостях, використовуючи фотографію як форму мистецтва. Фотографії Стренда витримані в деталях і тональностях, декларуючи “пряму фотографію”.
Мен Рей (Еммануїл Радніцький; 1890-1976) робив портретні та абстрактні фото, що відіграли важливу роль у формуванні способу сприйняття фотографії як виду мистецтва. Його найвідомішим внеском у фотографію було створення рентгенограм (фотограм) – об’єкти розміщувалися безпосередньо на світлочутливому папері та експонувалися на світло без використання камери. Отримані зображення були абстрактними та інтригуючими. Рей експериментував із соляризацією – коли фотодрук був виставлений на світло під час проявлення, створюючи сюрреалістичні ефекти.
Ласло Мохой-Надь (1895-1946) був ключовим членом школи Баугауз, прихильником потенціалу фотографії для дослідження абстракції та нових візуальних мов. Його робота включала фотограми, фотомонтаж та експерименти зі світлом і тінню, що наближало фотографію до модернізму.
Роман Вишняк (1897-1990) – найбільш відомий своїми соціально-документальними фотографіями єврейського життя у Східній Європі між двома світовими війнами. Соціально-політична фотографія стала пріоритетом роботи Вишняка. Вже в Америці він продовжив документувати наслідки Другої Світової війни, приділяючи особливу увагу приїзду єврейських біженців та жертв Голокосту до США.
Єврейський фотограф Хенрік Росс проживав у Лодзі, коли німецькі війська вторглися в його місто в 1939 р. Ризикуючи життям, він таємно знімав щоденні події. Розуміючи загрозу депортації до табору смерті, біля свого будинку він закопав коробку з унікальними знімками. Після звільнення Лодзі у 1945 Росс повернувся додому і відшукав коробку зі знімками свідчень злочинів нацистів. Частина фотографій уціліла, і нині вони виставлені у Художній галереї Онтаріо (Канада), будучи меморіалом жертв Голокосту.
1940-ті – 1950-ті
Це був період переосмислення значення фотографії, глобальне становлення фотожурналістики. Видатні єврейські фотографи принесли унікальні перспективи та технічні інновації, які вплинули на візуальну культуру після Другої Світової війни.
Роберт Капа (Ендре Фрідманн; 1913-1954) був одним із найвідоміших фотографів 20 ст. Військові репортажі стали основним напрямом діяльності Капи. З 1948 по 1950 роки він перебував в Ізраїлі, де знімав бої у Війні за незалежність, а після її закінчення зробив цикл про становлення та повсякденне життя Ізраїлю («Засідання першого Кнесета», «Вибори», портрет першого президента Хаїма Вейцмана та багато іншого). За 18 років роботи Капа був фотографом на п’яти війнах та загинув під час війни в Індокитаї.
Еліот Елісофон (1911-1973) був одним із перших фотографів, які застосували кольорові фільтри: спрямовано змінюючи кольори предметів і співвідношення, він домагався потрібного йому в кожному разі ефекту. Так, у роботі “Мулен Руж” (1951) він відсилає глядача до творів на тему кабаре Анрі де Тулуз-Лотрека, відтворюючи композиційні принципи у колористичній гамі.
Філіп Халсман (1906-1979) – єврейський фотограф, який народився в Австрії. Він став одним із провідних фотографів-портретистів. Халсман працював зі знаменитостями, політиками та інтелектуалами. Своїми фото він намагався розкрити психологію людини.
Фелікс Х. Ман (Ханс Фелікс Сігізмунд Бауманн; 1893-1985), британський фотограф єврейського походження, був новатором технічних, художніх і стилістичних аспектів фотомистецтва, зокрема, він застосовував техніку контражура, що дозволяло створювати дещо розмиті контури і робило образ “недомовленим” і більш інтимним. Він також віддавав перевагу аналізу події, показуючи процес її розвитку.
Рут Оркін (1921-1985) була американським фотографом, яка стала відомою своєю вуличною фотографією. Роботи Оркін відображали жвавість міського життя. Просуваючи ідеї фемінізму, вона зображувала життя жінок у міському середовищі та фіксувала гострі моменти повсякденного життя з сильною оповідною якістю.
1960-ті – 1980-ті
Єврейські інженери та вчені відіграли ключову роль у розробці фотоплівки та технології обробки. Наприклад, доктор Аарон С. Сіскінд, провідна постать у світі фотографії, працював над удосконаленням фотоматеріалів. Його спадщина включає участь у розробці технології кольорового друку “Кодак”, що значно розширила творчі можливості для фотографів.
Едвін Герберт Ленд (1909-1991) – американський вчений і винахідник, засновник корпорації “Полароід” винайшов одноступеневий фотопроцес. За кількістю отриманих патентів на винаходи – 535 – поступався тільки Томасу Едісону. Член Національної академії наук США (1953), іноземний член Лондонського королівського товариства (1986). Його дідусь і бабуся Соломоновичі емігрували до США з російської імперії у 1880-х роках. Корпорація “Полароід” стала синонімом миттєвої фотографії, що на той час було революційною ідеєю. Винахід Лендом миттєвої камери змінив фотографію, зробивши її суперпопулярною, дозволяючи фотографам отримувати готові фотографії за лічені хвилини.
Джоел Меєровіц (нар. 1938) – американський фотограф, який є одним із провідних прихильників кольорової фотографії як виду мистецтва. Його роботи в 1960-х роках, зокрема культові зображення Нью-Йорка, допомогли переглянути межі художньої фотографії. Меєровіц відомий своїм внеском у жанр вуличної фотографії та успішною кар’єрою в художній фотографії.
Ларрі Фінк (1941-2023) здобув популярність завдяки своїм інтимним і часто драматичним чорно-білим фотопортретам. Його роботи зосереджені на таких темах, як американське життя, сімейна динаміка та соціальні ритуали, часто показуючи складність і вразливість своїх суб’єктів.
Сол Лейтер (1923-2013) був ключовою фігурою в кольоровій фотографії. Його роботи суттєво вплинули на використання кольору у фотографії. Він був піонером у використанні кольорової плівки у вуличній та модної фотографії, заклавши основу для подальшого розвитку цього жанру.
Річард Аведон (1923-2004) був відомий своєю новаторською роботою в модній фотографії та портреті. Інноваційний підхід Аведона до комерційної та новостіної фотографії підняв візуальну культуру, що відзначалась яскравою, емоційною інтенсивністю. Це вплинуло на модну та художню фотографію.
Діана Арбус (Діана Немеров; 1923-1971) була відома своїми хвилюючими та чуйними портретами. Її роботи проклали шлях до більш відвертого та грубого стилю в портретній фотографії.
Вільям Кляйн (нар. 1928) відомий своїм нетрадиційним, суворим стилем документування міського життя, а також новаторською роботою в модній та вуличній фотографії.
Саллі Манн (нар. 1951), часто досліджуючи теми пам’яті та ідентичності, торкається універсальних тем, які перегукуються з єврейською культурою.
Гельмут Ньютон (1920-2004) був відомим своєю провокативною, чуттєвою та часто суперечливою модною фотографією. Його робота поєднувала моду з потужною кінематографічною оповіддю та чітко зосереджувалася на сексуальності, динаміці влади та людській формі. Стиль Ньютона часто зображував жінок у сміливих, іноді конфронтаційних позах, з високою модою та еротикою, непомітно інтегрованими в образи.
Талант українського фотографа Леоніда Левіта (нар. 1925) проявився у портретній фотографії. Левіт змушує людину виглядати такою, як вона є, розкриває її особистість, прагне виявляти прихований емоційний стан. Він – автор безлічі персональних виставок камерного та психологічного фотопортрету, у т.ч. в київському Музеї Шолом-Алейхема.
1990-ті – початок 21 ст.
Єврейські фотографи цього періоду послідовно формували світ фотографічного мистецтва, зосереджуючись на таких темах, як ідентичність, пам’ять, історія та соціальна справедливість. Ці внески суттєво вплинули на технічну і художню сторони середовища, залишивши суттєвий спадок в еволюції фотографії.
Джоел Стернфелд (нар. 1944) – американський фотограф, найбільш відомий своїми пейзажами та соціальнимі реаліями, часто з іронічної точки зору або спонукаючої до роздумів. Він фіксує сцени, які здаються звичайними чи повсякденними, але завдяки ретельному використанню композиції та кольору він робить їх творами мистецтва, насиченими кольорами, сюрреалістичними.
Рита Островська (нар. 1953) – майстриня української документальної фотографії, киянка, яка нині живе в Німеччині. Вона відвідала та фотографувала 38 колишніх штетлів України. У радянські часи їй вдалося організувати свої виставки «Євреї в Україні» (існування колишніх штетлів), «Емігранти» (єврейські емігранти у США, Німеччині, Ізраїлі). У 1996 р. в Німеччині Рита видала книгу своїх фотографій «Євреї в Україні. Містечки, 1989-1994». Вона – автор проєктів “Місто і городяни” (1983-1988), “Мій дім” (1983-2001), “Портрет-Акт” (1986), “Єврейський Альбом” (1978-2001).
Сінді Шерман (нар. 1954) відома своєю концептуальною фотографією, в якій вона використовує себе як об’єкт. Серія її фотографій, наприклад «Кадри з фільму без назви» (1977-1980), справила глибокий вплив на дискусію про стать, ідентичність і роль жінки в суспільстві.
Шимон Етті (нар. 1957) відомий своїми яскравими роботами про історичну пам’ять та ідентичність, особливо пов’язаних з єврейською історією та Голокостом.
Зої Леонард (нар. 1961) – нью-йоркська художниця, чиї фотографії запрошують поміркувати про роль, яку фото грає в конструюванні історії, та розглянути коріння сучасної фотографічної культури.
Історія єврейського внеску у фотографію обширна й багатогранна, охоплюючи роботу єврейських фотографів, техніків, колекціонерів і кураторів, які сформували розвиток фотографії і як форми мистецтва, і як потужного засобу документування. Від ранніх досягнень фотографічної технології до сучасного концептуального мистецтва євреї суттєво вплинули на еволюцію фотомистецтва та допомогли затвердити фотографію як важливий засіб в історії візуальної культури.