Перукар Соломон Ісаакович Шкляр жив у Києві на Великій Васильківській, 10, у будинку, що належав Генріху Генріховичу Пфалеру, а стриг і голив на Бібіківському бульварі, 5.
Наводячи блиск на кавалерів за допомогою ножиць та гребінця, а також одеколону, який він купував у свого приятеля Фрідріха Пульса на Подолі. Зоркий Соломон звернув увагу, по-перше, на незграбні манери киян середнього стану, а по-друге, на те, що у багатьох з тих, кому вже за віком було незручно тинятися тим же Бібіковським, просто ніде познайомитися з панночкою для серйозних взаємин.
І Шкляр відкрив школу танців за тією ж адресою, що й мешкав, на Великій Васильківській, 10.
У Києві на початку 20 століття існувало ще шість таких закладів. Бутовецький тримав школу танців на Олександрівській, 32, Ф. Гросслер на Нестерівській, 38, Я. Лапицький на Пушкінській, 11, родич багатого домовласника Лепчевського Семен закликав бажаючих на Прорізну, 20, українські народні танці давав Лобойка на Театральній, 4. Найбільш екстравагантною зі старожилів-викладачів вважалася мадам Абрамович-Дембська Ф.Ф., що звила своє гніздечко на Малій Володимирській, 74. Вона містила буфет і любила пофліртувати зі своїми учнями.
Проте школа Соломона Шкляра майже одразу захопила пальму першості у місті. І не тільки тому, що плата в ній, як гласило оголошення, була помірною, а термін навчання коротким. Шкляр приймав бажаючих практично будь-якого віку.
Сам танцювати не вмів. Все показував на пальцях і за допомогою своїх помічників, а головне – перемежував пояснення безперервними жартами та коментарями, з яких згодом і виник текст знаменитої пісеньки.
Охочих потрапити до школи до Соломона Шкляра було стільки, що доводилося чекати на черги, хоча гарцювали у Шкляра шість разів на тиждень, крім суботи.
То була не просто школа танців, а школа життя. Там знайомились. І якщо все подобалося, засилали сватів (у євреїв – шадхен), але тільки з благословення самого Соломона, крилатим виразом якого в пам’яті киян залишилося: «Відштовхнутися від грубки».
Вже під час Першої світової війни його колишні учні, що влаштувалися в Америці, зібрали гроші на пароплав і вмовили Шкляра (якого багато наступних поколінь киян називали і Фляром, і Пляром, і Скляром) податися за океан. Ходили чутки, що там став знаменитим балетмейстером, але достеменно відомо, що на корабель він ступив з одеського причалу. Це, очевидно, і спонукало одеситів уявити Соломона в деяких байках своїм земляком.
Саме на той період, коли Шкляр з’явився у США, там розпочався танцювальний бум серед білого населення. Збіг це чи результат божевільної харизми колишнього перукаря з Києва, історія замовчує. Цікаво інше: майже через сто років хвиля повального захоплення класичними танцями та іншими запальними латиноамериканськими ескападами повернулася до нас через океан.
Навіть сьогодні не всі знають, що в класичному вальсі взагалі не можна торкатися тіла партнерки. Партнерові дозволялося підставити долоню для її долоні, а зовнішньою частиною великого пальця іншої руки трохи притримувати партнерку за спину тільки в тому місці, де в неї була застібка ліфа… Слід пам’ятати головне правило Соломона Шкляра: “там, де брошка, там пірод!”