### Хто такий пророк Самуїл?
Пророк Самуїл (івр. שְׁמוּאֵל, Šəmūʾēl, «почутий Богом») — одна з ключових постатей Старого Завіту Біблії, останній суддя Ізраїлю, пророк, священник і духовний лідер. Він жив приблизно в XI столітті до н.е. (за біблійною хронологією) і вважається перехідною фігурою в історії ізраїльського народу.
#### Коротка біографія:
– Народження та покликання: Самуїл народився в сім’ї Елкани та Анни з коліна Ефраїма (місто Рама). Його мати, будучи безплідною, обіцяла присвятити сина Богові, якщо Він дарує їй дитину. Після народження Самуїла Анна віддала його на служіння в святилище в Шіло під опіку первосвященника Іллі (1 Сам. 1–3).
– Пророчий дар: У дитинстві Самуїл отримав перше одкровення від Бога, яке стосувалося суду над родиною Іллі за гріхи його синів. З того часу «Господь був з ним, і жодне з його слів не впало на землю» (1 Сам. 3:19).
– Служіння як суддя: Самуїл став останнім із серії суддів (після Мойсея, Ісуса Навина, Дебори, Гедеона тощо), які керували Ізраїлем у період децентралізованої теократії — прямого правління Бога через пророків і суддів.
### Роль Самуїла в переході від теократії до монархії
У біблійній історії (Книги Самуїла) Самуїл відіграє центральну роль у переході Ізраїлю від теократії (прямого правління Бога) до монархії (правління царя). Цей перехід стався через тиск обставин і народний запит, але Самуїл спочатку чинив опір, вважаючи це відступом від Божої волі.
#### Контекст теократії:
– До Самуїла Ізраїль не мав постійного центрального уряду: Бог керував через суддів, які виникали в часи кризи (війни з филистимлянами, амаликитянами тощо).
– Самуїл відновив єдність народу, переміг филистимлян (битва при Евен-Езері, 1 Сам. 7), заснував пророцькі школи (наприклад, у Рамі) і мандрував як суддя по країні.
#### Причини переходу до монархії:
– Старість Самуїла та корупція його синів: Коли Самуїл постарів, він призначив своїх синів Йоіла та Аввію суддями в Беер-Шеві. Але вони «відхилилися за користю, брали хабарі й кривили суд» (1 Сам. 8:1–3).
– Зовнішні загрози: Филистимляни та інші вороги тиснули на Ізраїль, а сусідні народи (моавитяни, едомитяни) мали царів.
– Народний запит: Старійшини Ізраїлю зібралися в Рамі та сказали Самуїлу: «Ось ти постарівся, а сини твої не ходять твоїми дорогами. Отже, постав нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів» (1 Сам. 8:5).
#### Реакція Самуїла:
– Опір ідеї: Самуїл вважав це зрадою Бога, Який був справжнім Царем Ізраїлю. Бог сказав йому: «Не тебе вони відкинули, а Мене відкинули, щоб Я не царював над ними» (1 Сам. 8:7).
– Попередження народу: Самуїл детально описав негативні наслідки монархії — цар забере синів на війну, дочок на службу, поля та виноградники на податки, зробить народ рабами (1 Сам. 8:10–18). Це класичний біблійний опис «прав царя» як тиранії.
– Боже схвалення попри опір: Бог наказав Самуїлу задовольнити прохання народу, але з пересторогою.
#### Ключові дії Самуїла в переході:
1. Помазання Саула на царство (бл. 1020 р. до н.е.):
– За Божим наказом Самуїл знайшов Саула з коліна Веніаміна (син Кіша) і таємно помазав його оливою в Рамі (1 Сам. 9–10).
– Публічне проголошення: На зборі в Міцпі Саул був обраний жеребком, а Самуїл оголосив: «Чи бачите того, кого вибрав Господь? Немає подібного до нього в усьому народі» (1 Сам. 10:24).
– Саул став першим царем, але під контролем Самуїла.
2. Конфлікт з Саулом і помазання Давида:
– Саул порушив Божі накази (не знищив амаликитян повністю, приніс жертву сам, без священника — 1 Сам. 13, 15).
– Самуїл оголосив: «Послух кращий за жертву» (1 Сам. 15:22) і відкинув Саула.
– За Божим наказом помазав Давида (з коліна Юди) на майбутнього царя в Вифлеємі (1 Сам. 16). Це заклало основу для династії Давида.
3. Прощальна промова: Перед смертю Самуїл зібрав народ у Гілгалі, нагадав про Божі діла, засудив ідолопоклонство і підтвердив перехід до монархії, але з наголосом на вірності Богові (1 Сам. 12).
#### Значення ролі Самуїла:
– Збереження теократичних принципів у монархії: Навіть після встановлення царства пророки (як Самуїл, Натан, Ілля) залишалися «совістю» царів, критикуючи їх за гріхи.
– Модель пророцтва: Самуїл заснував «школи пророків» (1 Сам. 19:20), які впливали на царський двір.
– Теологічне тлумачення: Перехід до монархії — не ідеал, а поступка людській слабкості, але Бог використовує її для Своїх планів (династія Давида веде до Месії в юдейсько-християнській традиції).
Самуїл помер у Рамі (1 Сам. 25:1), але його вплив тривав: Саул навіть викликав його духа через чаклунку в Ен-Дорі (1 Сам. 28).
Джерело: Переважно 1-а Книга Самуїла (глави 1–16, 25, 28). У юдаїзмі Самуїл шанується як автор Книги Суддів, Рут і частини Самуїла; в християнстві — як прообраз Христа-пророка.