Альфред Айзенштедт (Alfred Eisenstaedt, 1898-1995), якого називають “батьком фотожурналістики”, був німецько-американським фотожурналістом єврейського походження. Його роботи революціонізували спосіб розповіді історій за допомогою фото.
Айзенштедт працював майже сім десятиліть. Його інноваційне використання 35-міліметрової камери “Лєйка” (Leica), перевага природному світлу та майстерність відвертої фотографії підняли фотожурналістику до рівня мистецтва та вплинули на покоління фотографів, підкреслюючи спонтанність, людські емоції та глибину наративу у візуальному оповіданні.
Кризь свій об’єктив Айзенштедт документував історичні події, знакові постаті та повсякденні моменти, зробивши фотографію потужним засобом для передачі суті 20 століття.
Альфред Айзенштедт народився 6 грудня 1898 року в Діршау (нині Тчев, Польща), який тоді входив до складу Західної Пруссії Німецької імперії. Походячи з єврейської родини, Альфред переїхав з батьками до Берліна в 1906 році, де провів більшу частину свого дитинства. У віці 11 років Айзенштедт отримав свою першу камеру – складану камеру “Істмен Кодак” (Eastman Kodak) з рулонною плівкою – у подарунок від дядька, і це запалило в ньому довічну пристрасть до фотографії.
У 1914 році, у віці лише 16 років, Альфред вступив до артилерійського підрозділу німецької армії та служив до 1918 року, був важко поранений осколками в обидві ноги під час битви за Фландрію.
Після війни Айзенштедт повернувся до Берліна та в 1920-х роках влаштувався продавцем ременів та ґудзиків, щоб заробити на життя. Однак його інтерес до фотографії зберігався як хобі. Він почав експериментувати з фріланс-працею в 1928 році, продавши свою першу фотографію берлінській газеті “Дер Вєльтшпіґєль” (Der Weltspiegel) за три марки. Цей скромний успіх спонукав його серйозніше зайнятися фотографією, і до 1929 року він став штатним фотографом у берлінському агентстві Pacific and Atlantic Photos, яке пізніше, у 1931 році, придбало Associated Press. У цей період він також співпрацював з “Іллюстрірте Цайтунґ” (Illustrierte Zeitung) видавництва “Ульштайн” (Ullstein Verlag), відточуючи свої навички у зйомці динамічних сцен.
Серед ранніх завдань Айзенштедта було висвітлення церемонії вручення Нобелівської премії у Стокгольмі в 1929 році, що ознаменувало його початок у професійній фотожурналістиці. Він швидко здобув визнання за свою здатність фіксувати неформальні, природні моменти – стиль, який відрізняв його від більш формальних портретів тієї епохи.
На початку 1930-х років кар’єра Айзенштедта процвітала в Європі, оскільки він освоїв новітні технології 35-мм камери, зокрема “Лєйка”, які забезпечували більшу мобільність та спонтанність порівняно з громіздкими великоформатними камерами. Це нововведення відіграло ключову роль у розвитку фотожурналістики, дозволяючи фотографам непомітно працювати в динамічних умовах. Айзенштедт був серед перших європейців, які започаткували цей підхід, привнісши новий рівень інтимності та безпосередності в новинну фотографію.
Серед найвизначніших ранніх робіт Айзенштедта – фотографія 1932 року, на якій офіціант на ковзанах на ім’я Рене Бреґе розносить напої в “Ґранд Отелі” у Санкт-Моріці, Швейцарія. Щоб досягти різкості, Айзенштедт розмістив стілець на льоду як точку фокусування та використав камеру Miroflex, зафіксувавши витончену рівновагу офіціанта в химерному, але технічно точному зображенні.
Ще одна знакова фотографія 1933 року зображує нацистського міністра пропаганди Йозефа Ґеббельса, який хмуриться на Айзенштедта під час конференції Ліги Націй у Женеві, Швейцарія. Вираз обличчя Ґеббельса змінився з посмішки на злість, коли він дізнався про єврейське походження Айзенштедта, що відображає зростання напруженості в Європі.
У 1934 році Айзенштедт сфотографував першу зустріч Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні в Італії, а також розкішну публіку на прем’єрі в оперному театрі “Ла Скала” в Мілані, демонструючи глядачів у смокінгах у багатоярусних ложах. Ці знімки підкреслювали його універсальність, від політичних інтриг до культурної елегантності.
Однак ескалація нацистського гноблення змусила Айзенштедта та його родину емігрувати до США в 1935 році. Оселившись у Нью-Йорку, він став натуралізованим громадянином США та приєднався до PIX Publishing, агентства, заснованого його співвітчизниками-емігрантами, працював фрілансером для інших видань, в тому числі “Харперс Базар” (Harper’s Bazaar), “Воґ” (Vogue), “Таун енд Кантрі” (Town & Country). Саме тоді проявився його відвертий стиль.
Айзенштедт був відомий тим, що знімав у невимушеній атмосфері за допомогою своєї маленької камери “Лєйка”, часто знімаючи від 3 метрів до безкінечності, він фіксував справжні емоції без складних налаштувань. Одного разу сказав: “Вони не сприймають мене надто серйозно з моєю маленькою камерою. Я приходжу не як фотограф. Я приходжу як друг”.
У 1936 році кар’єра Айзенштедта зробила монументальний поворот, коли Генрі Люс запросив його стати одним із перших штатних фотографів щойно заснованого журналу “Лайф” (Life Magazine) разом із Маргарет Бурк-Вайт, Пітером Стекполом та Томасом МакЕвоєм. Завдання Айзенштедта для журналу “Лайф” були різноманітними: від портретів знаменитостей до документальних сцен воєнного часу.
Протягом наступних 36 років, до свого виходу на пенсію в 1972 році, Айзенштедт зробив величезний внесок в успіх журналу, створивши майже 2500 фотоесе та прикрасивши 92 обкладинки. Його роботи допомогли визначити золоту еру американської фотожурналістики, перетворивши журнал “Лайф” на візуальну хроніку глобальних подій та людського досвіду для мільйонів його читачів.
Портфоліо Айзенштедта – це гобелен історії 20-го століття, зі знімками, що поєднують мистецтво та журналістику. Його найвідоміша робота – “День перемоги на Таймс-сквер” (1945), зроблена 14 серпня в Нью-Йорку, зображує моряка ВМС США, який пристрасно цілує медсестру на тлі святкування капітуляції Японії. Знятий на “Лєйка ІІІа”, цей спонтанний момент символізував повоєнну радість і став незмінною іконою, хоча герої – пізніше ідентифіковані як Джордж Мендонса та Едіт Шейн – залишалися невідомими протягом десятиліть.
Айзенштедт зафіксував руйнування в Хіросімі, Японія, у грудні 1945 року, зокрема мати з дитиною серед пустиря на місці вибуху атомної бомби, підкреслюючи людські страждання від атаки “Еноли Ґей”, в результаті якої загинуло близько 70 000 людей.
У 1951 році Айзенштедт сфотографував прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, який показував свій знак “V – перемога” в Ліверпулі, Англія, незважаючи на репутацію Черчилля як складного об’єкта зйомки, який колись керував розташуванням камери Айзенштедта.
Серед визначних робіт Айзенштедта: фото 1940 року, на якому зображено остаточне скульптурне зображення обличчя Джорджа Вашингтона на горі Рашмор, Південна Дакота, яка відображає створення монумента з 1927 по 1941 рік, та вид 1943 року на Пенсильванський вокзал Нью-Йорка, що нагадує міське життя середини століття.
Портрети знаменитостей, створені Айзенштедтом, були інтимними та відвертими. У 1938 році він сфотографував акторку Хеді Ламарр та Бетт Девіс (остання для обкладинки журналу “Лайф” від 23 січня 1939 року). Його фотографія Мерилін Монро на її домашньому патіо 1953 року передавала вразливість, тоді як знімок Софі Лорен на знімальному майданчику фільму “Шлюб по-італійськи” 1964 року вловив її пустотливу гідність. Він також зобразив Альберта Ейнштейна в Принстоні в 1948 році, Ернеста Хемінгуея в 1952 році (який одного разу погрожував викинути його за борт) та художника Томаса Харта Бентона в 1969 році.
Політичні персони займали чільне місце в колекції робіт Айзенштедта – сенатор Джон Ф. Кеннеді з дочкою Керолайн вдома в 1960 році після його висунення на посаду президента, а також Джекі Кеннеді, яка читала Керолайн у Гайанніс-Порт того ж року.
Айзенштедт досяг успіху в написанні захопливих історій про людей. Фотографія балерин 1936 року, що репетирують в Американській школі балету Джорджа Баланчина, демонструвала грацію під тиском. У 1938 році студентки-медсестри вишикувалися вздовж перил сходової клітки лікарні Рузвельта в Нью-Йорку, ілюструючи еволюцію медсестринства як професії. Його фото 1963 року “Діти в ляльковому театрі” в паризькому саду Тюїльрі, на якій зображено дітей, що дивляться “Святого Георгія та дракона”, була продана за 55 200 доларів на аукціоні “Сотбіс” (Sotheby’s) у 2006 році.
Серед унікальних об’єктів зйомки були члени якудза з татуюваннями в Японії (після 1945 року) та жінки-ама, що ловлять перли, в Японії 1946 року, Хелен Мартіні, яка годувала тигренят з рук у своїй квартирі в Бронксі в 1944 році, де вона стала першою жінкою-доглядальницею зоопарку. Фотографія 1972 року, на якій зображено шість поколінь родини Стіл – від 10-місячної дитини до 100-річної прапрапрабабусі – підкреслила сімейну спадкоємність. Інші перлини: випускниця школи барабанів 1950 року, яка грає з дітьми в Мічиганському університеті, та модель 1937 року Джанет Маклауд у капелюсі з вуаллю від Lilly Daché.
Внесок Айзенштедта у розвиток фотомистецтва був як технічним, так і художнім. Він відстоював портативність 35-міліметрового об’єктива “Лєйка”, що дозволяло робити відверті знімки в природному освітленні без спалаху, якого він уникав, щоб зберегти автентичність.
До 1944 року журнал “Лайф” назвав його “деканом сучасних експертів з мініатюрних камер”. Айзенштедт робив акцент на створенні розслабленої атмосфери. Цей метод вплинув на сучасну вуличну та документальну фотографію, надаючи пріоритет емоційній правді над постановочними композиціями.
Айзенштедт був універсалом, не обмежувався конкретними напрямками, що робило його ідеальним для різноманітних завдань. Його неупереджене, але проникливе око створювало зображення, які були одночасно історичними документами та художнім вираженням, розвиваючи фотожурналістику як наративну форму мистецтва.
Навіть після завершення кар’єри в 1972 році, Айзенштедт продовжував фотографувати і в дев’яносто років, зокрема, Білла Клінтона на Мартас-Він’ярд у 1993 році. Він помер 23 серпня 1995 року у віці 96 років в Оук-Блафс, штат Массачусетс.
Спадщина фотомайстра збереглась завдяки таким книгам, як “Ейзенштедт: Спогади” (1990), в якої зібрано його роботи періоду праці в Німеччини 1930-х років з коментарями про його кар’єру, де фігурують політики, вчені та діти. Також проводились виставки його робіт, наприклад, “Альфред Ейзенштедт: Життя та спадщина” в Музеї мистецтв Сан-Дієго, “Майстер середини століття: Фотографія Альфреда Ейзенштедта” в Музеї Хіллвуд (2019, майже 50 фотографій) та ретроспектива 1954-1955 років, присвячена 25-річчю у фотографії.
Вплив та досягнення Ейзенштедта підкреслюють його нагороди: премія “Infinity Master of Photography” від Міжнародного центру фотографії (1988), Національна медаль мистецтв від президента Джорджа Буша-старшого (1989), премія “Міжнародне взаєморозуміння” за видатні досягнення та посмертне визнання “Фотожурналістом століття” від The Digital Journalist (1999).
Айзенштедт не лише документував історію, а й підняв фотографію до рівня виразного мистецтва, надихаючи фотожурналістів фіксувати людський дух із емпатією та точністю. Його незмінні знімки продовжують формувати наше сприйняття світу, доводячи, що один кадр може розповісти глибоку історію.